Історична довідка
Історія Сарненського краю невіддільна від історії Західної України. У минулому територія району була контактною зоною проживання двох давніх слов’янських племен – древлян та волинян, про що свідчать чисельні археологічні пам’ятки, які зберігаються в Сарненському історико-етнографічному музеї.
Перші сліди перебування людини на території теперішнього Сарненського району відносяться до стародавніх часів. На лівому березі Случа, там, де тепер розкинулися квартали районного центру, археологи виявили стоянки первісних людей доби неоліту. На піщаних дюнах, поблизу села Кричильськ у 1951 р. В.І. Канівцем виявлено стоянку мезолітичної доби. Біля мосту по дорозі до с. Корост – поселення гребінцево-накольчастої кераміки, виявлене у 1929 році. Також тут розміщується давній курганний могильник. А на південь від села, на березі річки Мельниця – давньоруське городище, оточене земляним валом. Місцеві жителі так і називають цю місцевість – Городище.
Усе було на історичному шляху нашого краю: і татарська навала, і козаччина Северина Наливайка, і визвольна війна під проводом гетьмана Богдана, і перехід місцевості під юрисдикцію Росії в 1795 р., і, нарешті, розвиток капіталізму, а з ним промисловості і залізничного сполучення.
Після скасування у 1861 році кріпосного права Україна, як і Росія, пішла по шляху капіталістичного розвитку. Провідне значення в цьому на Рівненщині відіграли залізничні магістралі, будівництво яких розпочалось наприкінці XIX на початку XX століття (Клевань - Степанські дачі (1882 рік), Рівне - Лунінець (1885 рік), Київ - Сарни - Ковель (1902 рік).
2 серпня 1885 року було відкрито рух поїздів на дільниці Лунінець - Сарни - Рівне. З цього ж таки дня почала існувати станція Сарни.
Наприкінці минулого століття життя пристанційного селища значно пожвавилось. Сталося це завдяки будівництву ще однієї залізниці від Києва до Бреста, що пролягала через Коростень, Сарни, Ковель. Перехрестя двох залізниць значно змінило обличчя станції - вона перетворилась у важливий залізничний вузол. Відтак, помітно почало зростати місто та чисельність його населення. Вже в 1899 році в містечку жило понад дві тисячі чоловік. На станції прокладались нові колії, будувались нові споруди різних залізничних служб, підсобних приміщень. Почалося будівництво нового великого вокзалу, паровозного депо, водокачки, залізничного мосту через річку Случ.
Після 1902 року станція Сарни стала вже одним з найбільших вузлів залізничних шляхів, які входили до складу Південно-Західної залізниці. Тоді ж було завершено будівництво вокзалу з кількома залами для транзитних пасажирів та службово-технічними приміщеннями. Станція поступово перетворювалася в населений пункт.
У зростаюче місто стали поспішати ремісники, торговці, та інші ділові люди. Урізноманітнювався і склад самого населення. Крім українців тут жили росіяни, білоруси, євреї, поляки, чехи.
Повсякденне життя молодого міста перебувало під наглядом міської управи, яка складалася з пристава, урядника і поліції. Був утворений і почав діяти мирний суд.
У 1902 р. почало працювати Сарненське двокласне залізничне училище.
У 1903 році в Сарнах відкривають двокласне сільськогосподарське училище, в якому працює 7 вчителів і навчається 353 учні: 210 хлопців і 143 дівчини. Це одне з найстаріших сільськогосподарських училищ не лише на Рівненщині, а й після Херсонського, яке було засновано у 1874 р. й на всій території сучасної України.
Водночас велось будівництво двох будинків під школу, яка відкрилась в 1906 році.
У 1914 році біля міста, в районі Сарни-Ковель, з метою використання на науковій основі великих болотних масивів Поліської зони під сінокоси і пасовища, виробництво зернових культур і овочів, оздоровлення місцевості, поверхневого покращення лісів було організовано болотну дослідну станцію. Сарненська науково-дослідна станція вважається однією з найстаріших в Україні, яка функціонує і по нині. Співробітники станції вивели нові сорти трав, що ростуть на торф'яниках та осушених землях, розробили рекомендації використання забруднених радіонуклідами земель.
За часів Першої світової війни Сарни були важливим стратегічним пунктом, де розміщувалися військові частини, госпіталі, склади з амуніцією.
За станом на лютий в 1921 р. у Сарнах проживало майже 6 000 чоловік. Це було повітове польське містечко, яке жило лише залізницею.
Датою заснування Сарненського району вважається 4 грудня 1939 року, коли була утворена Рівненська область, і згідно з адміністративно-територіальним поділом тоді ж було створено 30 районних і одну міську ради в м. Рівне. Рішенням облвиконкому від 26 лютого 1940 р. в області організовано 56 перших сільських рад, а в містах Дубно, Сарни, Здолбунів, Костопіль, Корець, Остріг створені міські ради, підпорядковані райвиконкомам.
У січні 1940 року вийшов перший номер районної газети «Радянський шлях». Сарненці отримали можливість слухати радіо, читати газети, мати безкоштовне медичне обслуговування та навчання. В місті та по селам відкриваються бібліотеки. У район приїздять молоді спеціалісти зі сходу України: інженери, агрономи, вчителі, лікарі. На щойно створений Сарненський та Здолбунівський відділки Ковельської залізниці прибуло 1500 залізничників. У місті на той час функціонували: лікарня, дві аптеки, магазини, школа, хата-читальня, клуб залізничників, сільськогосподарське училище.
22 червня 1941 року мирне життя країни було перерване віроломним нападом Німеччини. 6 липня 1941 р. гітлерівці зайняли Сарни. З перших днів війни територія Сарненського району стала місцем запеклих боїв. Місто і прилеглі села піддавались нещадному бомбардуванню.
Сарненські ліси й по сьогодні пам'ятають сміливу операцію партизанського з'єднання С.А. Ковпака на залізничному вузлі, що ввійшла в історію Великої Вітчизняної війни під назвою “Сарненський хрест”. Партизанські підривники висадили в повітря п'ять залізничних мостів на річках Горинь і Случ, що схрещуються поблизу міста. Робота найбільшого залізничного вузла на півтора місяця була паралізована. Водночас вивели з ладу важливу ділянку залізничної магістралі Київ-Ковель-Брест, що забезпечувала бойову діяльність німецьких формувань.
На примусові роботи до Німеччини було вивезено 1500 юнаків та дівчат Сарненщини.
З липня 1941 по жовтень 1943 року в Сарнах діяла підпільно-диверсійна розвідувальна група під керівництвом колишнього начальника станції М. К. Фідарова, у 1943 р. страченого гітлерівцями. Ця група заподіяла фашистським загарбникам відчутних втрат. До цієї групи входили Вацлав Ісаковський, Іван Наумець, Марія і Борис Морозовики, Іван Гусєв, Олександра Новицька. Вони мали зв'язок із партизанським загоном “Переможці”. Надавали їм відомості про рух поїздів через станцію Сарни, дислокацію військових частин, патрульних пунктів. Та й самі диверсанти неодноразово прикріплювали міни до поїздів, підривали колії.
11 січня 1944 року місто було звільнено від німецько-фашистських загарбників 397 і 143 стрілецькими дивізіями, які штурмом оволоділи містом, хоча бої йшли протягом 3 днів за кожну вулицю, за кожний будинок. Фашисти не хотіли здавати залізничний вузол, який мав важливе стратегічне значення для просування радянських військ. За визволення міста Сарни 12 січня 1944 року о 20 год. Москва салютувала 12-ма артилерійськими залпами із 124-х гармат. 143-я стрілецька дивізія за визволення міста була удостоєна ордена Бойового Червоного прапора, 397-а дивізія отримала назву “Сарненська”. Командир 143-ї стрілецької дивізії Герой Радянського Союзу Заікін - Почесний громадянин м. Сарни.
На вулиці імені полководця Суворова знаходиться величний Меморіал Солдатської Слави, який було відкрито у 1977 р. (архітектор Є. Пронів). Його увінчує врочиста стіна з барельєфними зображеннями орденів Перемоги і Вітчизняної війни, фігурний виріз у формі п'ятикутної зірки служить входом на меморіальне кладовище. Перед входом застигла бронзова фігура солдата. Він схилився на коліно і похилив голову, віддаючи шану тим, хто спочиває тут вічним сном. В його братських могилах поховано 2705 солдат і офіцерів, які загинули в боях за Сарни та від ран, одержаних в бойових операціях. Кожної весни, в День Перемоги, тисячі сарненців разом з ветеранами війни приходять сюди, щоб покласти на могилу воїнів квіти, схилити голови перед їх подвигом в ім'я свободи і миру на землі.
Уже в повоєнний час Сарни почали розвиватися як промисловий центр. Тут було збудовано чимало заводів і комбінатів.
У 60-х роках ХХ століття пройшло укрупнення районів і колишні Клесівський та Степанський райони ввійшли до Сарненського. Так, Сарненський район став за площею одним із найбільших в області.
Сарни увійшли в світову історію завдяки тому, що саме тут на військовій базі «Сарни», була знищена остання пускова установка ракет середньої дальності згідно з договором між колишнім СРСР і США.
З містом пов'язані долі Нобелівського лауреата в галузі фізики Григорія Шарпака, письменника Бориса Шведа, лікаря-психотерапевта К. Дубровського, Президента ВАСГНІЛ М. Ольшанського, оперної співачки, яка своїм чудовим голосом репрезентує Україну за кордоном, Наталії Ковальової, спортсмена-борця П. Котка. У розвиток науки, певний вклад внесли науковці Сарненської дослідної станції.
На сьогодні Сарненський район - один з найбільш економічно й соціально розвинених районів області.
